Олександр Чемеров — український рок-музикант, композитор, поет, ді-джей і продюсер. Також він є фронтменом та засновником гуртів «Димна суміш», «Х-Позери», «The Gitas» та має великий сольний творчий доробок як Олександр Чемеров . Він працює у найрізноманітніших стилях музики, серед яких грандж, хардкор, психоделіка, поп-рок, панк-рок.
Із початком повномасштабного вторгнення росії на територію України Олександр проявив свою громадянську позицію, вкотре довівши, що він патріот своєї країни. Музикант одразу ж зайнявся волонтерством, забезпечуючи потреби військових. Для цього він відкрив свій благодійний фонд, регулярно дає благодійні концерти та бере участь у різного роду мистецьких заходах, метою яких також є збір коштів для українського війська. Зібрані кошти йдуть на потреби підрозділів Збройних сил України, госпіталів та вимушено переміщених осіб, які втратили домівки через війну.
Про волонтерку, роль культури під час війни та мовне питання в Україні із Олександром Чемеровим спілкувався журналіст ІА «ПІКА».
- Я знаю, що ти регулярно береш участь у різного роду благодійних концертах та фестивалях і волонтериш для потреб української армії. Чим займаєшся зараз?
Робимо все можливе, аби перемога настала якнайскоріше
Із самого початку війни я чимось займаюсь. Щось я не контролював, щось контролював, але мені часто підказували, що робити. Наприклад, як тільки я вивіз свою сім’ю у Штати, я відразу ж відкрив безприбутковий фонд. Він називається «Культурний опір» і ми тут же почали допомагати Збройним силам України. Таких «наших» бригад вже багато, ми також допомагаємо теробороні та окремим військовим підрозділам. Крім того, ми опікуємось і цивільними, які постраждали від рашистського вторгнення, і лікарнями, і госпіталями тощо. Тобто, протягом всього часу повномасштабного вторгнення ми стараємось не залишатись осторонь. До речі, перед початком нашого інтерв’ю я також вирішував різні питання, пов’язані з волонтерством. Це триває щодня, а іноді й щоночі. Коротше кажучи, робимо все можливе, аби перемога настала якнайскоріше.
- Як щодо благодійних концертів?
Із самого початку відвертого нападу рф ми почали робити якісь концерти, аби зібрати гроші для нашої армії. Все почалось із моєї співпраці з різними компаніями та фондами, щоб допомогти хлопцям із полку «Азов» та окремих бригад на Ізюмському напрямку. Зараз, між іншим, планується невеличкий тур, значна частина грошей з якого піде на потреби наших захисників. Що цікаво, концерти почнуться зі Львова, потім Тернопіль, Луцьк, Івано-Франківськ і аж до Києва. Тому, користуючись нагодою, запрошую всіх отримати порцію музики та допомогти нашій армії.
Крім того, я продовжую те, що запланував робити і до 24-го лютого, але з «поправками на вітер». Тобто, я пишу музику, видаю пісні, з командою знімаємо кліпи і так далі. Звісно, з’явились незаплановані треки про війну, але все це творчий процес. Нещодавно вийшов сингл «Замість мене» і невдовзі планую випустити ще один.
- До речі, про музику: під час війни з’явилось дуже багато тематичних пісень у різних стилях та жанрах. Що можеш про них сказати?
Скажу так: особисто мені сподобались десь три пісні з усіх, які побачили світ останнім часом. Все інше – це лайно. Я розумію «схему», чому так відбулось: всі захотіли трішки «хайпанути» на війні, «замутивши» свою пісню. І от коли ти «мутиш», а не твориш, то й виходить якесь «мутиво». Тому моє ставлення до цієї навали патріотичних пісень є здебільшого негативним.
- У багатьох регіонах України заборонили російську музику в публічному просторі. Як ти ставишся до цього?
Якщо українські артисти ще не перейшли на українську, то обов’язково мають це зробити
Я абсолютно позитивно до цього ставлюсь і вважаю, що нам необхідно заборонити російську музику не лише під час повномасштабної війни, а зовсім на*ер вигнати її з України. Як і ту всю «шваль», яка тут сьогодні вештається. Навіщо нам російська музика чи музика російською мовою? Я вважаю, що це абсолютно зайве. До війни я і сам писав російською, і співпрацював із російськими музикантами, але після 2014-го року я вважаю, що цю «годівничку» треба закрити назавжди і ніколи туди не повертатись. Ми маємо свою державну мову, своїх прекрасних артистів, які обов’язково мають перейти на українську, якщо не зробили цього досі. Українці просто повинні забути всю цю історію, коли комусь «гріє душу» Грєбєнщєков, Макарєвіч, гурт «Little Big» чи репер Моргенштерн. Я вважаю, що все це недоречно і його просто не має бути в нашому просторі.
- Чи страждає українська музика від того, що наші люди слухають і рівняються на російських артистів?
Безумовно. Коли ти слухаєш та орієнтуєшся на якийсь конкретний продукт, то в тебе буде виходити щось схоже. А тут все просто: орієнтувались і тепер перестали орієнтуватись, на цьому крапка. Все, що є в росії, окрім відверто «зас*аної» попси, це те, що вони банально вкрали в Америки та Європи. Тому нам не варто мати рф як орієнтир ні в чому.
- Зараз українська влада формує так званий «білий список» російських артистів, які нібито засуджують російську агресію і їм буде дозволено їздити до нас. Що думаєш про це?
Я ніколи не вийду на одну сцену із жодним представником цього «списку»
З огляду на дипломатію, така думка має право на існування: якщо людина мислить тверезо, засуджує режим росії та переслідується ним, то ми не повинні ганити таких артистів. Проте, я вважаю по-іншому. Я ніколи не очікував, але нещодавно спіймав себе на думці, що я, як виявилось, радикальний націоналіст. Для чого нам ці артисти? Що вони нам принесуть? Тому, може, нехай і будуть оці «білі списки», але я ніколи не вийду на одну сцену із жодним їхнім представником. І не раджу цього нікому.
- Також після початку повномасштабного вторгнення з’явились певні конфлікти між україномовними українцями та російськомовними, які кажуть, що мова «не на часі». На твою думку, чи варто порушувати це питання?
Я вважаю, що це питання завжди актуальне і його постійно варто торкатись. Але методи пояснення, чому українці повинні говорити українською, мають бути супертолерантними. Просто уявіть: людина приїжджає з-під обстрілів, вона втратила близьких, в неї більше немає дому, вона заходить у магазин, хоче купити «творог», а її називають «сєпаром» і посилають за російським кораблем. Я вважаю, що це дуже неправильно.
Натомість можу навести приклад із власного досвіду: в мене була ситуація, коли мені поскаржилась людина на те, що її зацькували у Львові за мову. Як виявилось, це відбулось після того, як вона сама відмовилась перейти на українську. Тому я дуже чемно і м’яко пояснив їй, чому вона зобов’язана говорити державною хоча б у Львові. І вона, як не дивно, перейшла, усвідомивши свою помилку. Після того вона завжди говорить українською. А все тому, що я її ні в чому не звинувачував та не проявляв агресії, а навпаки доступно і спокійно пояснив. Якщо ти не володієш мовою держави, у якій живеш, то навчись, все дуже просто. Якщо ти не хочеш, бо тобі так незручно, то це повна фігня.
- По всій Україні почали перейменовувати вулиці, які носили імена російських і радянських діячів культури, політики й науки. Проте є окремі люди, які кажуть, що умовний «пушкін» чи «лєрмонтов» ні в чому не винні. Що думаєш про це?
А як ці вулиці чи пам’ятники тут з’явились? Навіть якщо ці діячі нібито ні при чому, де вони тут взялись? Чи є хоч один пам’ятник Сковороді або Тарасові Шевченку в ростові? Немає. То чому ми маємо шанувати пам’ять російських діячів? Ми це маємо робити, бо кілька відсотків українців люблять поезію пушкіна? Добре, вони можуть вдома читати його книги і навіть поставити його бюст. Але особисто мені не потрібні ці пам’ятки російської та радянської історії, культури чи політики. Це явно зайве і я дуже підтримую ідею знесення пам’ятників цим діячам.
- Як, на твою думку, нам варто українізувати схід України після нашої перемоги і якою тут має бути роль мистецтва?
Мистецтво просто має бути українським і нести в собі український код. Ми можемо запозичати стилі музики, бо вони є спільними, але в них має бути «українськість». Я не можу описати цього явища словами, але можу відчути. І я думаю, що так і роблю своїми піснями та проекцією свідомості. Що тут робити – сказати важко. Проте я знаю одне: після того, як ми виженемо з України усіх «п*дарасів», то будемо вимушені взятись за менших «півників», з якими варто провести силову роботу. І тільки тоді у нас масово з’являться люди, які сприйматимуть новий проукраїнський порядок. І так мало бути вже давно.
- Що для тебе особисто буде перемогою у війні?
Знищення агресора, його повна «денацифікація», «демілітаризація» і велика стіна між нашими державами.
- Фігуральна стіна, про яку співав гурт Pink Floyd, чи буквальна?
Ми маємо відгородитись як буквально, так і на культурно-соціальному рівні
І така, і така. Коли Дональд Трамп хотів побудувати стіну на кордоні з Мексикою, це була слушна думка, але вона мала стояти не на півдні США, а між нами та росією. Тобто, ідея зі стіною є хорошою – ми маємо відгородитись як буквально, так і на культурно-соціальному рівні. Наші західні сусіди поляки нещодавно збудували понад 185 км реальної стіни на кордоні з білоруссю, то чому б нам не зробити таке ж біля території росії?
Новини, аналітика, ексклюзив – у нашому Телеграм-каналі! Приєднуйтесь! https://t.me/informagenstvopica
- А що Чемеров зробить у першу чергу, коли Україна переможе у війні?
Я зберу речі та поїду до своєї сім’ї, яка зараз у США. Єдине, що «вибиває землю» з-під моїх ніг, це четвертий місяць розлуки з моєю дружиною, донькою і сином. Їм складно без мене, а мені максимально складно без них. Тому, щойно ми переможемо, я одразу ж поїду до них, аби обійняти.
