Олександр Сидоренко, відомий як Фоззі-бой, Fozzy-boy чи просто Фоззі — український хіп-хоп виконавець, письменник, футбольний експерт і журналіст. Найбільшу славу здобув як вокаліст і автор пісень гурту «Танок на майдані Конґо». Крім того, Олександр є автором 11-ти книг, які виходять у світ з 2009 року.
Народився він у Харкові в 1973 році. В дитинстві займався дзюдо та футболом. Дитинство минуло в Євпаторії, де почав свою трудову діяльність, встиг попрацювати прибиральником на пляжі, санітаром, рятувальником, страховим агентом, техніком-лаборантом, кіномеханіком, круп’є, журналістом. Мріяв стати футболістом київського «Динамо», але не склалось.
З початку війни на сході України Олександр активно підтримує українських воїнів, займається волонтерською діяльністю та регулярно дає концерти нашим захисникам на передовій.
Про мистецтво, пандемію коронавірусу, гібридну війну та роль мистецтва у нашому житті Олександр Сидоренко розповів журналісту ІА «ПІКА».
- Як на тебе особисто і твою творчість вплинув період карантину?
Так сталось, що якби навіть не було карантину, я б все одно сидів удома. Під час першого локдауну в мене народилось двоє дітей і з’явилось стільки справ, що я не маю часу подивитись у вікно. Я про це знав, був готовий до такого, тому намагався зробити все, аби дописати пісні до нового альбому, який, до речі, незабаром вийде у світ.
Те саме можу сказати і про мою книгу «Чорний хліб», яка також вийшла друком минулого року. Тут я також дуже поспішав дописати, адже знав, що потім часу в мене просто не буде.
- Кого з українських музикантів ти слухаєш сам і радив би послухати нашим читачам?
Наприклад, Олександр Чемеров сьогодні, на щастя, знову працює як український артист, чому я дуже радий. Дуже люблю його творчість, особливо період «Димної Суміші». Та і зараз також. Кожного разу чекаю нових речей від нього.
Також є ще Каша Сальцова («Крихітка Цахес», «Крихітка», ред.) – те саме. Мабуть, найбільше хочу відзначити саме цих двох артистів. Це для мене музиканти на роки.
- Чи складно і наскільки затратно сьогодні писати і видавати книги в Україні?
Напишу ще одну останню книгу і на тому досить
Я не видаю книги, для мене це радше хобі. Чи складно це – як коли. Хтось видавав мої книги, хтось на них заробляв, але мене це не стосується. Зараз я напишу ще одну останню книгу і на тому досить.
- Гурт «Танок на майдані Конґо» співає і ти пишеш українською. Як це сприймалось у Харкові у 90-х, нульових і сьогодні?
Фестиваль «Червона рута» – таке сприймалось як щось сільське
Спочатку це був ніби прикол. Фестиваль «Червона рута», все українською – таке сприймалось як щось сільське. Ми намагались відтворити у власній творчості наш слобожанський колорит. Потім почали спрацьовувати певні сигнали, що це правильно і що ми все робимо правильно. Крім того, тоді була дуже потужна хвиля в Москві – там «заходило» дуже багато україномовної музики. Харків, у свою чергу, орієнтувався на московські тренди, тому спочатку все було добре.
Згодом у нас змінилась політична ситуація. У 2004-му році, після Помаранчевої революції, все це питання загострилось і поділилось на кольори. Сьогодні ж ми маємо ще більшу заполітизованість цього. Тому важко сказати, що нас не сприймав Харків. Це наше рідне місто, нам завжди було боляче, коли там відбувались якісь негаразди, як зараз, наприклад. Є гарна французька приказка, яка перекладається як «Одіссей іде своїм шляхом». Так само й ми – йдемо, тримаючи Харків у собі й над собою.
- Пісня «Війна світів» про російсько-українську війну? Розкажи про історію її написання.
Так, звісно! Цей текст про російсько-українську війну.
Спочатку це був переспів пісні «In the end of the road» гурту «R. E. M.» Я дуже хотів, щоб ми зробили кавер. Якось одружувався наш друг і він у караоке з іноземними друзями дуже гарно заспівав її і з того моменту мені ця пісня дуже сподобалась. Та лірика, яка є у пісні, – це адаптація тексту. Леонард Бернштайн і так далі – я просто переробив трек «R. E. M.» Він довго лежав, але згодом ми летіли з Амстердаму в Париж, а я боюсь літати, і саме зліт був нервовим. І тоді я, аби відволіктися, попросив Фагота (Олег Михайлюта, вокаліст гурту «ТНМК», ред.), аби він мені увімкнув наші останні музичні нариси. Він увімкнув і я сходу зрозумів, що воно підходить. Ми злітали, а я кажу: «У мене ж є готовий текст!». І приспів я написав, аби відволікти свої думки від того, що мені страшно в літаку.
Потім ми її зіграли на презентації альбому, вона нам не дуже «зайшла» і ми її відклали. А потім, коли один хлопець намалював нам принт по цій пісні, ми про неї згадали знову.
- Яка роль музикантів, письменників та акторів у російсько-українській війні? Особливо – в інформаційній складовій війни?
Якщо люди на сьомий рік війни не зробили свій вибір, то навряд чи до них можна достукатись якоюсь піснею
Якщо люди на сьомий рік гібридної, а іноді й зовсім негібридної, війни не зробили свій вибір, то навряд чи вони його зроблять і навряд чи до них можна достукатись якоюсь піснею. Пробувати достукатись можна і треба до молоді, оскільки вони ще не сформували власний погляд і позицію щодо багатьох речей. А переконувати важко – як це робити, якщо вже сім років гинуть люди, а комусь і досі «все не так однозначно»? Тут, думаю, безсилі музиканти, письменники й актори.
Єдине, що ми дійсно можемо зробити, – це підтримати своїх. На жаль, зараз є дуже шалена поляризація суспільства, тому нам просто треба підтримувати тих, хто нас захищає.
- На різних українських фестивалях сьогодні часто виступають російські музиканти. Оціни це явище, наскільки це припустимо сьогодні?
Для мене все російське «полетіло на Марс»
Це складне питання. Наприклад, були такі росіяни, перед якими мені доводилось вибачатись на фестивалях. Тобто, їх могла не сприймати публіка, хоч вони вголос заявляли, що Крим – це Україна і таке інше. Проте були й такі, яких хотілось відверто побити і зробити їм «плоскостопість» на обличчі. Вони нічого не розуміють, це ж росіяни – що із них взяти? Для мене вони всі «полетіли на Марс». Ані російської музики, ані російського спорту – я ні за чим подібним не слідкую. Для мене вони всі «на Марсі».
- Сучасна молодь часто споживає російський контент – від музики до шоу на Youtube. Як, на твою думку, цьому можна запобігти і що для цього потрібно?
В моїй голові цього всього немає. Так, мій мозок намагаються отруїти, я чую, як сусіди таке споживають, але тут нічого не вдієш – у нас вільна країна, де кожен слухає і дивиться те, що хоче. Це неможливо якось заборонити. Просто треба фільтрувати власний інформаційний простір.
- Гурт «Green Gray», наприклад, відстоює своє право співати російською. Як ставишся до російськомовних артистів в Україні?
Особисто я спокійно ставлюсь до такого явища. Будь-яка мова може існувати, просто шкода, що суспільство так розділяється. Мені здається, що мовна проблема – це штучний тригер, на якому базується багато лайна, яке відбувається навколо. Ясна річ, це дуже важливе питання, але воно неоднозначне. Просто вже остогидли люди, які хрестяться перед кожною церквою і говорять українською, а при цьому крадуть із бюджету. Тому особи, які грають на протиріччях, набирають бали серед конкретної аудиторії, зіштовхуючи людей лобами. Я розумію, що зараз говорю в абсолюті – як було до війни і що треба було робити тоді, але все ж…
- Чи варто нам якось «українізовувати» схід України? Якщо так, то яким чином?
Українізовувати схід треба було давно
Це треба було робити давно і у першу чергу українізовувати було варто не мовно, а ідеєю. Я думаю, що ще десь 15 років тому нам був потрібен політичний рух, який би був російськомовним, але україноцентричним. Я не розумію, чому цього не сталось і чому наші люди разом із владою не вирішили цього питання.
Загалом українізувати схід можна винятково лагідно, а не ставлячи на всіх клеймо «українофоб». Думаю, варто демонструвати різницю, як «там», а як «тут». Тобто, тільки якщо схід побачить, як живе і яким є захід, тільки тоді він захоче змінитись.
- Знаю, що ТНМК і ти особисто виступав для наших військових на сході. Чи не було лячно туди їхати? Як сприймали вас наші воїни?
Та було дещо страшно, але ми ж розуміли, що є і страшніші речі. Ми розуміли, що під кулі нас не повезуть, хоча й були випадки, коли неподалік починали стріляти і нас одразу ж звідти вивозили. Проте нічого такого справді страшного не було. Тим більше, що ми усвідомлювали, що на передовій наші люди і для них треба зробити хоч те, що нам під силу.
- Оціни, як працюють мовні квоти на ТБ та радіо сьогодні.
Мені здається, що як радіо, так і телебачення вже неабияк втрачають свої позиції. Все ж, стрімінгові сервіси реагують на все оперативніше. Тобто, ці квоти треба було вводити набагато раніше.
- Яку пораду ти б дав усім українцям?
За нас далі жити ніхто не буде
Сьогодні я б радив усім вакцинуватись і не слухати ні зовнішніх, ні внутрішніх дурнів. У кожного із нас є внутрішній дурень, який цього боїться, в мені також. Нам треба пережити цю пандемію і вийти з неї, набувши нових навичок і вмінь. За нас далі жити ніхто не буде.
